Яка глибока тиша в лісі! Нагулялася зима-хурделиця, та й уляглася, поринувши в холодний сон. І не відає, що недовго вже їй спати, що невпинна, хоч і не відразу помітно, підкрадається нова пора року. Густішають тіні від дерев, ширшають таловини при окоренках (там, звісно, де лежить сніг, на який зима нині не вельми щедра). Відбувається найголовніша зміна у природі — сонце на літо повернуло.
У лютому це в око ще не впадає. Та на кожній метеорологічній станції є прилад, який точно реєструє збільшення тривалості сонячного світіння. Причому повідомляє про це само світило — немов «розписується» за пройдений шлях. Прилад цей зветься геліографом і являє собою поєднання годинникового механізму з нерухомою оптичною кулею. Вона фокусує сонячне проміння на стрічку з цупкого наперу з позначками. Стрічка рухається із швидкістю стрілки годинника, а сонце випалює на ній свій «автограф». Утворюється своєрідний графік. За ним і визначають фахівці, наскільки яскравим і тривалим було світіння, як високо вже піднялося сонце над обрієм. За лютий, порівняно до січня, воно приблизно на 14 годин довше випромінює для нас світло і тепло.
А за даними тривалих спостережень спеціалісти складають химерні таблиці, потрібні в багатьох галузях людської діяльності. Щоденні відомості про схід і захід сонця, про тривалість дня, вміщувані у відривних і перекидних календарях, — то теж дані геліографа, образно кажучи — «автографи Сонця».
Н.Золотко
| 