Учитель - не той, хто вчить, а той у кого вчаться

Про російських царів недоброго написано доволі. Та  найбі­льше —  про Івана Грозного. Ні сучасники, ні нащадки не вели­чали Івана Великим.  Якщо  і  був цар у чомусь великий, то    в кровожерливості. Під  час його правління — а правив він 36 років — крівця російська — боярська, дворянська, купецька, посадська — текла рікою. Та не про те наша оповідь.    Сімейне життя Івана Грозного також частина російської історії — трагі­чної і повчальної.

Ноу, Гастінгс!

Ноу, Гамільтон!

У серпні 1382 року до Англії з важливою місією прибув дворянин Федір Писемський. Доручення він мав делікатне — підшукати на­речену цареві. Царський лейб-медик, англієць Роберт доповідав монарху, що є у королеви Єлизавети небаче­ної краси родичка — Марія Гастінгс, графиня Гонтінгтонська. Та ба! Графиня, діз­навшись, з чим приїхав ро­сійський посланник, заявила твердо: нехай, цар і в думці не тримає це одруження. Чутки (з найдетальнішими под­робицями) про інтимне жит­тя монархів долітали до всіх царських дворів. Про моско­вського царя чутки були найневигідніші — женихові 53-й рік одружений не то сім, не то дев'ять разів, у повод­женні з дружинами крутий до нестями: кількох звів у могилу, одну втопив, двох зіслав у монастир. Родичці королеви таке щастя, звісно, усміхалось мало. Та Єлиза­вета знайшла вихід: під виглядом Марії Гастінгс предс­тавила Писемському рябу дівку вже в літах. Щоправ­да, королева відправила з посланцем (союз з Росією їй був потрібний) портрет своєї двоюрідної, небоги Анни Гамільтон. Знала короле­ва, яку цареву струну заче­пити: художник зобразив Анну в дуже декольтованій су­кні. Цар, угледівши такі пишноти спалахнув пристрас­тю і звелів негайно готува­тися до церемонії. В обмін на шлюб погодився цар да­ти англійським купцям право торгувати безмитно.

Хтозна, як склалося б це - десяте  числом - одруження Івана, якби в той же час  законна дружина  цариця   Марія не народила царе­вича  Дмитра.   Ця обставина добряче зіпсувала настрій  і королеві, і царю. Зіслати ца­рицю в монастир він не встиг - сам несподівано захворів. Але й лежачи на смертнім одрі, цар гибів од пристрас­ті: покликав попрощатися до постелі невістку — дружину
сина свого Федора. І так міцно її обняв, такими палкими цілунками обсипав, такі слова непотребні казав, що закричала від жаху не­вістка, насилу видерлась з обіймів державного свекра. А по кількох днях Цар від­дав Богові  душу. Так завер­шилося життя найрозгульнішого з російських монархів.

Узимку 1547 року він­чаний жених Іван Васильо­вич влаштував оглядини на­речених. Близько сотні бояр­ських дочок з'їхалося в Мо­скву з усього царства. Сімнадцятилітній монарх, лицем — ще кров з молоком, весе­лий і палкий, поважно вди­влявся в обличчя чудових гостей. Панночки — одні знічено, інші кокетливо — ус­міхались, молодий цар також. У свої 17 він уже знав толк у жінках, переситився заба­вами, її ось тепер, після ко­ронування, вирішив порину­ти в сімейний затишок. Цар вибрав дочку боярина Захар'їна — Анастасію. Припа­ла вона до вподоби скромні­стю і ніжним поглядом. Та недовго тривало її сімейне щастя. Кілька тижнів цар був добрий і уважний. На­віть випустив бранців з  ка­зематів. У цей час запра­цював Земський Собор, як назвав його Ключевський, «парламент чиновників», ще далекий був цар від опричнини, скарб повнився дохода­ми, держава більшала. 13 років Іван Грозний жив у щасті й злагоді з коханою ним Анастасією. Та в серпні 1560-го раптово померла Анастасія — і наче підміни­ли Івана. Запідозрив: не так. просто пішла вона з життя, вороги й заздрісники звели її лихим зіллям. Радники його Олексій Адашев 1 піп Сильвестр, ось хто чорну справу замислив! Сильвестра Іван зіслав у Лівонію, там піп невдовзі й помер, а ще 15 чоловік — друзів і роди­чів Адащева — Іван стратив разом з дітьми.

Княжна Черкеська

Цілісінький рік лікува­вся людською кров'ю і роз­пустою Іван. Кремлівський палац перетворився на спра­вжній гарем. Бояри, усвідо­млюючи, чим загрожує дер­жаві царське парубоцтво, би­ла чолом і прохали вибрати другу дружину. Цар виписав собі з Кавказу нову дружину Марію Темгрюківну, княжну черкеську. Цілий рік ходили вони нареченими; княжна вчила російську й Христові заповіді. У серпні 1561-го повінчались. Марія вияви­лась цілковитою протилежні­стю Анастасії — жорстока і норовлива. Іван прожив з нею вісім років — жахли­вих років для Росії.

 Саме при Марії на Русі й пішла опричнина. Цареві по­стійно доповідали про невдо­волення бояр. Він у цей пе­ріод захворів змовоманією і змінив Кремль на Александровську слободу. Цариця, залишившись без чоловічого догляду, дала волю інстинк­там. Чутки про бучні бенке­ти й нестриманості цариці долітали до царя, але, зам­кнувшись у слободі, він був до них байдужий. І лише коли нашепотіли йому, що цариця має намір скинути його з престолу, взяв її під нагляд опричників. Марія, не маючи можливостей задо­вольняти свої пристрасті, почала марніти. 1 вересня 1569 року померла. Цар і тут запідозрив, що не обійшлося без отрути, піднесе­ної боярами-лиходіями. Од­нак суму з приводу смерті дружини не виявив.

Марфа Собакіна

У 1569 році цар вирішив влаштувати нові оглядини. В Грановитій палаті знову зібрались красуні. Цього ра­зу царевий вибір упав на дочку сокольничого Василя Собакіна — Марфу. Але з нею не довелось Івану навіть лягти на сімейне ліжко. Кажуть, якось брат покійної цариці князь Михайло Темрюк запропонував Марфі кілька зацукрованих фрук­тів. Чи ця причина, чи інша, та стала Марфа після того худнути, битись у корчах. А через кілька днів, як сам на­писав Іван Грозний, «преставилась ще незайманою».

Анна Колтовська

За статутом правосла­вної церкви четверте одру­ження заборонялось. Але цар — не простий мирянин! На зібранні архієреїв він прохав духовну думу дозво­лити йому четверте одру­ження. Церква дозволила, але наклала на монарха єпітимію: сто поклонів на день. Та що для Івана були ці сто поклонів, коли він щодня ві­дважував по тисячі!

Четвертою дружиною Гро­зного стала 18-літня Анна Колтовська. Як на той час вона вже була перестарком. Але постава її дихала при­страстю. І тимчасово Анна змогла підкорити своєму впливові царя. Припинилися тортури, й страти, цар цілі дні проводив у теремних по­коях цариці. Цей період на Русі назвали «бабиним ца­рством». Навіть Малюта Скуратов, вірний пес і голо­вний царський сатрап, втра­тив вплив. З нею цар про­жив три роки. А на четвер­тий набридла йому Анна — у квітні  1572-го пост­риг її у монахині.

Марія Допгорукая

Через півтора року, в листопаді 1573-го, цар одру­жився знову — на княжні Марії Долгорукій. Іван уже не просив духовного дозво­лу. Цей шлюб виявився найсумнішим. Ранком після пе­ршої шлюбної ночі цар ви­йшов з опочивальні похмурий і звелів запрягати коней — їхати в Александровську слободу. В Москві було хо­лодно. Юна цариця одягла шубу. Візки зупинилися біля ставу. Понад краєм ополонки стояло високе крісло. Цар всівся.

Малюта Скуратов оголо­сив цареве рішення: «Долгорукі зрадили царю, обвінча­ли його з княжною, а княжна ще до вінця кохалась із кимось, і про те цареві не було відомо. Вирішив государ віддати Марію на волю Божу».

Воля Божа була страш­ною: разом з візком скруче­не тіло Марії опустили в широку ополонку.

Анна Васильчикова

Анні було 17, коли її побачив у князя Васильчи­кова цар. Він тут же висло­вив бажання одружитися. Патріарх та єпископи шлюб не визнали. Але цар уже і не прагнув цього визнання. З Анною він прожив три мі­сяці. Вона була для нього дружиною не дружиною, ко­ханкою не коханкою. Завер­шила свою шлюбну долю в монастирі, де, таємниче померла.

Василина Мелентьєва

Вона була дружиною ца­рського стременного Микити. Монарх, знаючи про вроду Микитиної жінки, звелів йому з дружиною прийти в палац. Стременний, послав­шись на хворобу, не пішов. Удруге покликав цар — і знову Микита не прийшов. Тоді Іван сам прибув у дім Мелентьєвих. Та не один, а з Малютою Скуратовим. Той пригостив Микиту вином. Усе зрозумів Микита, а не пригубити не міг. Висушив чарку й зайшовся страшним криком від смертельного бо­лю. Через кілька днів Васи­лина з'явилась у палаці й стала в ньому господинею. Два роки тримала в руках Василина Івана. Та якось — хай йому грець — запідоз­рив цар лихе, звелів Малюті навідатися у терем цариці. За ліжком той виявив моло­дого красеня Івана Количева. Наступного дня Александровська слобода проводжала дві труни.

Наталка Коростова

Восьмою дружиною стала Наталка Коростова, племінниця новгородського єпископа Леоніда. Дізнавшись про наміри царя, він заявив, що швидше вб’є небогу, ніж віддасть йому на поталу. Цар потішився – тло архієпископа, зашите у ведмежу шубу, віддав на розтерзання псам. Наталка проти волі своєї поселилася у царському палаці, а через кілька місяців безслідно зникла.

Марія Нагая

Висока, ставна, з довгою косою до пояса, Марія вабила багатьох. На той час її засватав інший жених.  Але батько Марії сказати про те не насмілився. В 1580-му році відсвяткували в Москві нове царське весілля. На дев’ятому шлюбі не витримала й церква – вона тимчасово відлучила царя від святого причастя. Марія стала останньою дружиною царя – вона й провела його в світ інший.

Висновок

Психофізіологи  сходяться на думці, що Іван IV був яскраво вираженим еротоманом. Є свідчення, що жив він і з вірними слугами своїми, наприклад, одним з керівників опричників Федором Басмановим. Пристрасть царя до збочень пояснюється обставинами тяжкого дитинства – в три роки залишився без батька, у вісім – без матері. В ньому рано розвинулась душевна хвороба і звідси – психічна імпульсивність, нездоланна схильність до сексуальних насолод. Влади «еро» над собою він не зміг позбутись до останніх хвилин життя.

Василь Устюжанін