Учитель - не той, хто вчить, а той у кого вчаться

До польоту «Апполона-11», який вперше висадив на Місяць людей (20.07.1969), існували три теорії походження Місяця. Це «теорія сестер», «теорія матері і доньки» і «теорія підхвату». За першою теорією, Земля і Місяць еволюціонували кожен сам по собі, але обидва утворилися з одного згустку матерії. Друга теорія передбачала, що Місяць відколовся від Землі, залишив впадину, в якій утворився Тихий океан. І, нарешті, третя теорія вбачала в нашому супутнику маленьку планету, яка блукала в Космосі, доки Земля не захопи­ла її в сферу своєї дії. І ось на­став час, коли перед очима аме­риканських астронавтів постав місячний ландшафт. Астронав­ти зібрали зразки місячної пи­люки і уламки гірської породи. Дорогоцінний вантаж достави­ли на Землю і вручили вченим.

Сюрпризів виявилося нема­ло. Перш за все з'ясувалося, що на Місяці, на відміну від Землі, дуже мало заліза, натрію, калію, сірки, а води, можливо, немає зовсім. Крім того, місячний грунт відрізнявся від земного. «Теорія сестер» не підтвердилася. З ін­шого боку, суміш ізотопу кисню, його легких і важких атомів ви­явилася цілком однаковою з зе­мною, що свідчило на користь теорії «матері і доньки». Але як міг Місяць «відірватися» від Землі – незрозуміло.

Звідки ж взявся Місяць? Вче­ні розходилися в думках. І тут зі своєю гіпотезою виступив Уїльям Хартман, молодий астро­ном з університету Аризони, який ще до рейсу «Апполона-11» роздумував над фотознім­ками Місяця. Як і більшість вче­них, він був впевнений, що міся­чні кратери виникли не від вул­канічної активності, а від падін­ня метеоритів. Спостереження, зроблені астронавтами на Мі­сяці, підтвердили цю точку зору. Навіть найбільші кратери були утворені не лавою, а ударами небесних тіл, які переплавляли пил та камені в тверду гірську породу. Поштовх для подальшо­го розвитку ідеї дали Хартману, за його власним зізнанням, ро­боти радянського вченого Вік­тора Саронова, який стверджу­вав, що космічна пилюка та ка­мені, які оберталися навколо Со­нця, безперервно стикалися в більші утворення, астероїди, з яких потім виросли планети Со­нячної системи.

Але Хартман пішов далі. На початку 70-х років він працював в Інституті планетології в Тай-соні, в штаті Аризона. Разом зі своїм колегою Дональдом Девісом він розробив теорію по­ходження Місяця в результаті аналогічного зіткнення, тільки дуже сильного. Чотири з поло виною мільярди років тому, як стверджували Хартман і Девіс, великий космічний об'єкт, завбі­льшки з Марс, який летів з ве­ликою швидкістю, врізався в Землю і розколовся, в резуль­таті чого уламки разом з відби­тими шматками земної кори розлетілись, утворивши навко­ло Землі пояс, що обертався. З часом уламки об'єднувалися докупи і утворили Місяць.

У 1974 році на конференції в Корнельському університеті Ха­ртман вперше оприлюднив свою теорію. Він чекав на запе­речення і скептичні відгуки. Але Елайстер Камерон, глава гарва­рдських астрофізиків, енергійно підтримав Хартмана. Камерон повідомив присутнім, що він і його юний колега Уільям Уорд дійшли, хоча й іншим шляхом, таких же висновків, що й Харт­ман з Девісом. Єдине, в чому Камерон міг дорікнути Хартма­ну, - це в недостатньому мате­матичному обгрунтуванні теорії: у них з Уордом воно точніше.

Незважаючи на велику під­тримку з боку Камерона, біль­шість вчених спочатку ігнорува­ли теорію Хартмана-Девіса (Ка­мерона з поваги до попередніх заслуг до авторів теорії не при­писували). Вона здавалася ра­дикальною навіть тим, хто визна­вав можливість катастроф вели­ких масштабів.

З часом теорія Хартмана-Де­віса отримала підтримку з боку вчених, чому сприяло комп'юте­рне моделювання. Зіткнення гі­гантів виявилося не такою вже й божевільною ідеєю.

У 1984 році планетологи зі­бралися на Гавайях, щоб обго­ворити виникнення Місяця. Те­орія Хартмана-Девіса була ви­знана єдино вірною. Наш Місяць виявився дитиною не одного, а двох батьків. Вашингтонський планетолог Джордж Уезерілл розповів, що, згідно з комп'юте­рним моделюванням, тоді ж - 4,5 мільярда років тому, близько 20 небесних тіл розміром з неве­лику планету пролетіли через молоду Сонячну систему!

Ентузіасти теорії народження Місяця в результаті зіткнення двох планет - Робін Кенап з Ко­лорадського університету та Елайстер Камерон - оголосили, що «батько Місяця» був вели­чиною не з Марс, а з добрих три Марса! До речі, за даними Кенапа, гігантські зіткнення небе­сних тіл в ранні роки Сонячної системи відбувались часто, від чого виникало багато місяців.

Але більшість з них не дожили до наших днів.

За даними, отриманими зондом «Лунар Проспектор», крихітне залізне ядро Місяця точно відповідає сценарію зіткнення (у Місяці воно складає не більше двох відсотків усієї маси, а в Землі на залізне ядро припадає!! тридцять відсотків). Алан Біндер з Інституту місячних досліджень у Тайсоні вважає це «вирішаль­ним відкриттям».

Ігор СОМОВ.