Учитель - не той, хто вчить, а той у кого вчаться

Найкращою оздобою голо­ви дівчини, стверджує автор дослідження «Звичаї нашого народу» Олекса Воропай, є вінок. Плели їх з маку, синіх волошок, чорнобривців, дикої рожі...

Здавна вважалось, що він­ки з квітів, пасують тільки до дівочого, обличчя, а молодицям до лиця хустка. Вінки з квітів були не тільки при­красою, а ще й свідченням дівочости. Молодиця і «покритка» не сміли класти їх на свою голову. Такий звичай був не тільки у нас, україн­ців, а й у всіх слов'ян.

Народ вірив, що вінок з живих квітів захищав колись дівчину від напасників, нечис­тої сили і «лихого ока». То­му напередодні святого Юрія, на Зеленому тижні, в ніч під Івана Купала (часи, коли, за народними віруваннями, бро­дять тіні мерців, бігають мав­ки, з води на берег виходять русалки, з'являється на землі всяка «нечиста сила», дів­чата не скидали з голови він­ків. А щоб посилити їх захисну силу, вплітали поміж кві­ти часник, полин та любисток — зілля, яке саме собою має чарівну силу проти «чортовиння». Відомо, що у давнину на­речені одягали на голови не біле покривало («фату» по-московському чи «вельон» по-польському), а вінок. Як по­кривало повинно було охороняти молоду від «поганого ока», так у нашому звичаї цю роль виконує вінок з хреща­тим барвінком, символом міц­ного кохання..

Напередодні весілля, у Ді­вич-вечір дівчата сходяться на останню вечірку до хати молодої. Співають пісень, ви­плітаючи  весільні вінки. Пер­шою від імені молодої (сама вона не співає) співає старша дружка:

Вийте, дівоньки, собі й мені,

Собі   звийте   з   рути-м'яти,

Мені звийте з барвіночку...

Приступаючи до плетення ві­нка для молодої, дружки хором випрошують благословення.

Благослови, Боже,

І отець, і мати, —

Будемо вінок зачинати!..

Коли молода вперше кладе на голову весільний вінок, дружки співають:

Ой, не заглядай, моя матінко, на мене –

Не сходила я кращого вінка у тебе.

Ой, не рік — не два, як ся Івась залицяв,

Ой, він мені золотий вінок   обіцяв... .

...Золота осінь — пора ве­сіль. Будь-якого вихідного дня у  місті  чи  селі  ви   бачили  ці ніжні  білопінні  «потоки» на­речених. Які ж вони гарні — у   чарівному   вбранні, прозо­рих   фатах,   оздоблених   пер­лами   капелюшках!   Анітрохи не   гірші   від  наречених   Аме­рики,   Франції.  Ба,   навіть  не відрізняються  від них  нічим... своїм.    Однаковісінькі.    Який сумний факт.

А уявіть раптом серед ці­єї зливи білих покривал ча­рівну чорняву чи русяву го­лівку молодої, заквітчану не­повторним живим вінком із палахких кетягів гарячої калини, поміж зеленим плетивом дрібного барвінку... Ви тільки уявіть...

Наталя Плахотна