Ще далекі наші предки-язичники, проживаючи в гармонії з природою, шанували буйну силу весняної зелені і в період найвищого її буяння — в кінці травня, на початку червня — відзначали свято Зелені, прикрашали гілками дерев свій дім та обійстя — для достатку, на здоров'я. З прийняттям християнства свято Зелені почали відзначати разом зі святом Трійці (Бога-Отця, Бога-Сина і Святого Духа), або П’ятидесятниці. Згідно з Біблією, саме на 50-й день від Пасхи зійшов на апостолів Дух Святий і пішли вони по світу, проповідуючи заповіді Господні різними мовами.
Отже, завтра — Зелена нєділя, яку звуть ще Клечаною. За традицією, в суботу, напередодні свята, прикрашали гілками клена, липи, берези (клечанням) хати. Гілки чіпляли на стінах, над вікнами, дверима, під стріхою — вони мали оберігати входи в житло від недобрих сил. На воротах прикріплювали невеличку осичину — оберег від відьом, або забивали коло воріт осиковий кілок, що зберігався й після свят: він відлякував нечисть на випадок кольки в боці — тоді в бік злегка штрикали тим кілком, біль нібито вгамовувався. Зіллям струшували долівку в хаті. Лепеху (в народі її ще звуть татарка, явгір), м'яту, і те, що стояло в букетах на вікнах, — чебрець, любисток, полин (його запах мав відлякувати русалок) теж зберігали після свят, щоб скористатись, як болітиме голова, ноги,— тоді треба було митися відваром цих трав. Од пристріту й ляку ними підкурювались. На Зелену неділю ці трави святили в церкві, і отой свячений, пучок вважався особливо помічним.
Найбільш архаїчним обрядом, що виконувався на Зелені свята й досі зберігся в окремих районах Рівненської області, в Білорусії, можна вважати водіння Куста. Молоду дівчину, прикрашену зеленню й стрічками, з піснями водив по селу гурт молоді. Куст — втілення, уособлення духу рослинності, що дарує людям благо.
Поширеним на Україні був звичай встановлювати на вулицях села, за селом на вигоні дерево, прикрашене квітами, стрічками, яке називалося віха, або явір. Воно було прообразом отого відомого всім народам світового дерева, що з'єднує три світи: небо, землю і світ підземний. Навколо такої віхи всі три дні свята юрмилася молодь, співаючи пісень, танцюючи.
За народними повір'ями, Зелені свята були тим особливим часом, коли дозволялося ходити по землі русалкам. Колись, у давнину, русалки були богинями струмків і рік, що насилали вологу на хлібні поля. З прийняттям християнства образ їх трансформувався, і в пізніші часи з оповідей про русалок відомо, що це молоді дівчата, які втопились, або малі діти, що померли нехрещеними. В самих сорочках, з розпущеним волоссям, у вінках, танцюють вони по житу, співаючи своїх пісень. Тим-то весь тиждень від Трійці заборонялася робота в полі. Русалки могли залоскотати до смерті того, хто порушував цю заборону (особливо не подобались русалкам зрадливі парубки). Не рекомендувалось також вибілювати полотно: русалки бігали по ньому, залишаючи незмивні сліди. Щоб вберегтися від біди при зустрічі з русалками, потрібно було носити з собою часник і полин: зачувши їх дух, вони втікали.
Наприкінці «русального» тижня (в четвер або в понеділок через тиждень від Трійці) русалкам потрібно було вертатися додому — в потойбічний світ, їх з почестями проводжали із села. В обряді «проводів русалки» брали участь хлопці й дівчата. Дівчат (або одну дівчину), одягнених русалками (з розпущеним волоссям, у вінку), супроводжували за село з піснями:
Ідіте, русалочки, ідіте
Та нашого житечка не ломіте.
А вже наше житечко
в колосочку,.
А вже наші дівочки
у віночку...
За селом «русалки» знімали вінки й кидали їх на поле — на добрий врожай.
В уявленнях про русалок значною мірою відбився культ померлих. Наші предки вшановували своїх померлих родичів, які, за їх уявленнями, після смерті жили в іншому світі, але могли впливати на справи живих, допомагаючи чи перешкоджаючи їм. Щоб заручитися підтримкою предків, їх згадували щораз перед важливими роботами, зміною пори року, приносили їм їжу на кладовище, запрошували додому. В четвер після Трійці на «русалчин великдень» на кладовищах відбувались колективні поминальні трапези. Ті, у кого в сім'ї втопилася молода дівчина, або хтось недавно помер, виставляли в цей день на столі гостинець для них — пару варених яєць, хлібину, пироги, вивішували на вулиці одяг померлих. Субота перед Зеленою неділею була поминальним днем, в який згадували і тих, хто помер не своєю смертю: вішальників, потопельників. По садах поминали малих дітей,' що вмерли до хрещення, там їх раніше й ховали.
Вшановуючи предків, їх пам'ять, живі мали дбати й про добрі стосунки одне з одним. Тому, за звичаєм, на Трійцю дівчата «кумалися», подруги плели вінки на березі й цілувалися «через них», присягаючись одна одній силою дерева в довічній дружбі. Як правило, коли дівчина виходила заміж, «покумлена» подруга ставала хрещеною матір'ю її дитини.
На Трійцю доспівували останніх веснянок.. Клечані святки закінчували весну, починали літо.
Галина БОНДАРЕНКО,
кандидат історичних наук.
|
