Чи випадково люди, котрі вирушали в подорож чи переселялися в інші краї, брали із собою жменьку рідної землиці, розсипали її біля порога нової хати, або й носили на грудях? Ні, не випадково. Вони .свято вірили, що земля допоможе на чужині подолати журбу за батьківщиною, прискорить заживлення ран і навіть «рятує від смерті.
Чи такі вже безпідставні ці уявлення? Сучасні дослідники землі стверджують, що навколо неї існує так зване геофізичне поле, яке в кожному окремому місці має свої особливості. Людина починає пристосовуватися до геополя тієї місцевості, де народилась, з часу появи на світ. Триває це до так званого переломного віку, коли хлопець стає юнаком, а дівчина — юнкою. Відтоді біополе людини вже стале, і організм намагається зберегти його стабільність. Коли ж людина переїжджає на нове місце, її біополе може не збігтися з новим геофізичним фоном, внаслідок чого і виникає внутрішній дискомфорт. Інколи ностальгія перетворюється на справжнє захворювання, якому не в силі зарадити ні лікарі, ні ліки. Та варто лишень людині повернутися в місця, де вона народилася й виросла, як усі її недуги безслідно минають.
Отож жменька землі з рідної місцевості може полегшити перебіг хвороби, яка почалася на чужині. Ностальгія, як стверджують сучасні вчені, це комплекс не лише психологічних, а й фізичних факторів, зокрема геофону.
Наталія МЕЛЬНИЧУК,
науковий працівник
Інституту народознавства АН України
| 