Учитель - не той, хто вчить, а той у кого вчаться

     Шанували діди-прадіди наші кожне деревце, кожну бадилинку. Собі в поміч брали їх. Щоби здоров'я — тілесне й ду­ховне — не вибувало... ВЕРБУ наші предки вважали найбільш Бо­гом благословенним де­ревом. Прихід Христа перед Великоднем у Єрусалим вітали пальма­ми. У нас пальму заміни­ла верба.
 

      Дев'ятнадцятого серпня за новим сти­лем є свято Преображення Господнє, або Спаса. В цей день у церкві святять груші, яблука, мед і обжинкові вінки або жмут колосся жита й пшениці.
 

    Ще далекі  наші предки-язичники, проживаючи в гармонії з природою, шанували буйну силу весняної зе­лені і в період найвищого її буяння — в кінці травня, на початку червня — відзнача­ли свято Зелені, прикрашали гілками дерев свій дім та обійстя — для достатку, на здоров'я...
 

     «Ой лишенько,  в хаті сварка буде!» — вигукуєте ви, не заду­муючись, звідки вона, ця прикмета, прийшла до нас. А  народилася вона давно, коли сіль цінувалася дуже доро­го, на вагу золота. Іноді й дорожче. Ціл­ком зрозуміло, що роз­сипана сіль могла призвести до сердіння, скандалу. Ось звідки й пішла прикмета, що дожила до наших днів.
 

    День... Встає сонце, ми прокидаємось і ві­таємо світлу днину. Так здавна ведеться. Не треба день сердити, треба його задобрювати, тоді й усе добре вестиметься — а домі буде лад, у хазяйстві благополуччя. У тижні сім днів, І кожен має свій характер, свої звички, свої прикмети. Почнемо з першого дня тижня – Понеділок.
 

       Що таке повір’я? хтось скаже: забобон, пережиток. Чи так це насправді? Чому ж тоді повір’я досі живуть і хвилюють нашу свідомість? Мабуть, тому, що це часточки народної духовної культури. Повір’я, звичайно, не відображають давнього світогляду в цілісності. Все ж ми вчуваємо в них гомін далеких епох, сонцепоклонницьких звичаїв та вірувань, вони передають стародавні уявлення людей про природу та її явища.
 

   Ложками не можна тарабанити, бо буде сварка в хаті. Не годиться по столу ляпати лож­кою, бо зуби болітимуть...
 

      У кожній хаті є стіл.  Без нього ні у великій світлиці, ні у малій хатчині не обійтися. Певно ж, склали люди про цю найнеобхіднішу в побуті річ цікаві повір’ячка? Так, склали....
 

Через поріг у хату заходять. Через поріг з хати виходять. Поріг пе­реступають з добрими намірами, а може з ли­хими. Господарі хати поріг шанували, проси­ли його «перечепити» тих, хто з бідою до них іде...
 

    Дівчина неодмін­но повинна була ви­шити майбутньому чо­ловікові сорочку. Ту сорочку вона могла ши­ти задовго до весілля,  ще навіть не знаючи, хто її носитиме. Ви­шивала, але не зшива­ла. Як молодий вияв­лявся міцніший — до­точувала клинки, як ву­тліший — врізала....